|
Колективний договір посідає у системі договірного регулювання соціально-трудових відносин нижчий рівень, однак він є найбільш поширеною формою локального нормативно-правового акта.
Відповідно до ст.1 Закону України “Про колективні договори і угоди” від 1 липня 1993 року N 3356-XII та ст. 10 КЗпП колективний договір укладається для узгодження інтересів працівників, з одного боку, та роботодавця – з іншого.
Колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності й господарювання, які характеризуються тим, що:
- використовують найману працю;
- мають право юридичної особи.
Відсутність хоча б однієї із цих ознак унеможливлює укладання колективного договору.
Слід звернути увагу на те, що колективний договір може укладатися в структурних підрозділах організацій (філіях, представництвах), однак у межах компетенції цих підрозділів.
Закон України "Про колективні договори і угоди", який визначає правові засади розробки, укладення та виконання колективних договорів, передбачає укладення колективних договорів, угод на добровільній основі, що відповідає нормам Конвенцій Міжнародної організації праці, які ратифіковані Україною (N 98 "Про застосування принципів права на організацію і ведення колективних переговорів", N 154 "Про сприяння колективним переговорам").
У той же час, згідно із частиною 7 статті 65 Господарського кодексу України, на всіх підприємствах, які використовують найману працю, між власником або уповноваженим ним органом і трудовим колективом або уповноваженим ним органом повинен укладатися колективний договір, яким регулюються виробничі, трудові та соціальні відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства.
|